«Евертону» нелегко. Дуже нелегко. Вже давно. Його власник, Фархад Моширі, прибрав клуб до рук у 2016 році, і з того часу минуло вже чимало часу, а прогресу все немає. І зараз, наприкінці ще одного провального року, уболівальники знову задаються старим питанням: скільки ще ми чекатимемо?
Результати роботи іранського бізнесмена можна виміряти по-різному. За майже шість років він витратив понад 500 млн фунтів на покупки і найняв та звільнив п'ять тренерів та двох директорів футболу. Вклався він чимало, але що це дало?
Коли «Евертон» зустрічався з «Арсеналом» у грудні, він займав 16 рядок в АПЛ, взявши одне очко за сім матчів. Але навіть несподіване повернення форми не змінить те, що майбутнє команди залишається під питанням, особливо після відходу директора Марселя Брандса.
Останній мав повернути все до норми, але не склалося. Ще в липні надходила інформація про те, що жодних важливих рішень він не приймає. Його роль стабільно ставала дедалі меншою, і рішення найняти тренера Рафаеля Бенітеса приймалося вже без нього. Адже у 2018 році клуб так пафосно сповіщав про його прихід!
Бенітес і Брандс — зовсім різні люди, які навряд чи спрацювалися б разом. Коли журналісти зв'язалися з представником одного з клубів ліги, вони отримали від нього емодзі, що зображують попкорн, і пророцтво: «Брандс піде вже у вересні».
Брандс чудово показав себе в Нідерландах, де він серйозно посилив АЗ (купивши Серхіо Ромеро та Мусу Дембеле) та ПСВ (Джорджіньо Вейналдум, Кевін Строотман та Дріс Мертенс), але в Англії він втратив усю проникливість та чуття. Він може стверджувати, що відповідальний за Люка Діня та Бена Годфрі, але цього явно замало, щоб виправдати витрачені на нього гроші. За всі ці роки у нього не було такого ж успішного підписання, яке вже має Бенітес, який купив у «Байєра» Демарая Грея за 1,7 млн фунтів.
Якоїсь миті стає зрозуміло, що не гравці винні, а той, хто їх відбирає. Але якщо на футбольному полі Моширі може творити щось безглузде, то поза його межами він зробив чимало грамотних рішень. Влітку 2024 року «іриски» можуть переїхати на новий стадіон, але, якщо говорити словами Гарі Невілла, іранцю так і не вдалося створити серйозний футбольний проект.
І тренери, і директори підтвердять, що кожне невірне рішення починалося з Моширі, який завжди вважав за краще довірятись власним інстинктам, а не порадам фахівців. Навіть найнявши грамотних людей у клуб, він все одно більше дослухався до того, що кажуть агенти гравців. І не важливо, скільки було помилок — він ніколи в них не зізнається. Він відстоюватиме їх до останнього.
Після звільнення Брандса Моширі ще активніше став підтримувати Бенітеса, якого не хотіли бачити майже всі вболівальники клубу та навіть деякі представники клубної верхівки. Це, м'яко кажучи, небезпечна позиція, особливо з огляду на те, як грає «Евертон» останніми тижнями.
Призначення Бенітеса новим тренером продовжує викликати питання. Не тому, що він із «Ліверпуля», а тому, що він не підходить «Евертону» зразка 2021 року. Після стількох провалів та невдалих проектів «ірискам» потрібен був інноватор, який би вдихнув у команду нове життя так, як це зробив Девід Мойєс у 2002 чи Роберто Мартінес (на якийсь момент) у 2013. Навіть у свій найкращий місяць Бенітес не викликав почуття оптимізму. Як і його попередники.
Чи стала перемога над «Арсеналом» поворотною точкою для Бенітеса? Можливо. Але складно сказати, чи було це диво заслугою коуча. Це не вперше, коли ліверпульці творять диво — і Анчелотті мав такі моменти, і ті, хто був до нього. Всі пам'ятають, як на два роки раніше Фергюсон добився перемоги над «Челсі».
Такі результати, які, здається, не залежать від тренера чи ситуації, говорять нам про те, що цей клуб не має власної відмінності. Він нічим не вирізняється. Цим він нагадує «Вест Хем Юнайтед» останніх років, який болісно переживав переїзд із «Аптон Парку» та зміну керівництва. Йому не допоміг іменитий тренер та визнані гравці — йому потрібно було повернути той голод, ту агресію робітничого класу.
Не забуватимемо, що колишній власник «Евертона» Білл Кенрайт, який все ще головує у клубі, ратував за Мойєса у грудні 2018 року, коли Моширі зробив ставку на Анчелотті. Ситуація повторилася цього літа. Багато хто висміяв Кенрайта, який демонстрував «зайву сентиментальність» та «менталітет маленького клубу», але де зараз шотландець, і де триразовий володар кубка Ліги чемпіонів?
Моширі нагородив Анчелотті контрактом на чотири з половиною роки. Чотири з половиною роки тренеру, який останні десять років не пробув в одному клубі більше двох років. Тренеру, який своїми головними підписаннями зробив 29-річного Хамеса та 29-річного Аллана. Про який план мова?
Окремо кожна помилка «Евертона» на трансферному ринку може бути прощеною. А от якщо подивитися на них разом, вимальовується картина сумна і не дуже зрозуміла. У 2017 клуб поповнило троє плеймейкерів - Гільфі Сігурдссон, Клаасен та Руні. У 2018 гроші пішли на Тео Волкотта та Дженка Тосуна. Багато хто з цих підписань взагалі ніяк не посилювали проблемних зон. Бенітес бодай знає, які дірки йому треба заткнути.
Звичайно, Моширі не може просто взяти і приєднатися до топ-клубів - надто вже велика фінансова різниця. Але їхнє завдання було легшим, ніж зараз у «Ньюкасла», тим більше, що ривок відбувався під час, коли більшість грандів займалися перебудовою. Восьме, восьме, 12 та 10 місця – це розчаровуючий результат для будь-якого клубу з амбіціями. У якомусь сенсі це навіть регрес порівняно з «ірисками» Мойєса, які вважаються найкращими з переслідувачів. При тому, що коштів у нього було набагато менше.
Клуб не здійснював очевидних промахів, але він ніколи не процвітав, тому що стратегії просто не було. Одна ідея насаджувалась на іншу — і так по колу. Яке було бачення Моширі? Який план? Завдання щось вигадати лягає на директора футболу, але чи була у Брандса взагалі якась реальна влада? Анчелотті та Бенітес — сильні тренери, але вони не здаються логічним вибором для клубу, який готує революцію.
Коли Моширі тільки-но з'явився в «Евертоні», він заявив, що клуб попереду мав період, коли потрібно було про себе заявити. Складно сказати, про який час він думав, але складно не думати, що він упустив свій шанс. Клуб, який купував Джордана Пікфорда, Майкла Кіна та Сігурдссона, минулого року був змушений задовольнятися Беговичем, Таузендом, Греєм та Рондоном. І нехай є надія на новий стадіон, він навряд чи щось сильно змінить - запитайте «Арсенал», «Тоттенхем» та «Вест Хем».
Коли відбулося мерсисайдське дербі, уболівальники скандували «раду правління — геть», і це навіювало певні думки. Чи дійсно фанати хочуть позбутися Моширі? Все-таки в Англії було чимало власників, які демонстрували набагато менше амбіцій (Бенітес сам вам про них розповість). Набагато краще, якби Моширі залишився, але довіряв футбольні рішення іншим.
Волш і Брандс наробили помилок, і Бенітес хотів би повернути собі повний контроль, але складається враження, що «іриски» хоч і наймали директорів, але їм ніколи не довірялися. А без цього серйозного «футбольного проекту» не буває. Може, в цьому справа?
© 2010-2024, «Финансы и кредиты». Все права защищены.
При копировании материалов гиперссылка на www.dogcathorsebird.ru обязательна. * 
* XML, HTML